18:56 21 вересня Київ, Україна
Після успіхів Збройних сил України на Харківському напрямку та частині Луганської області путін оголосив у росії "часткову" мобілізацію. Міністр оборони сергій шойгу, який виступив після нього, сказав, що призов до армії торкнеться 300 000 осіб.
 
Однак, як вважають військові експерти, такі заходи не допоможуть владі росії змінити ситуацію на фронтах.

• навіть у тих, хто пройшов військову службу, немає необхідного досвіду до участі у бойових діях;

• на нормальну підготовку резервістів потрібні місяці, аж до пів року, а українські війська не мають наміру зупинятися на успіхах, досягнутих під час нещодавнього наступу в Харківській та Херсонській областях;

• тренувати таку велику кількість резервістів нема кому;

• проблема не тільки в людях, а й у забезпеченні військ: Росія значною мірою витратила сучасне озброєння, замінити його за західних технологічних санкціях швидко неможливо;

• сотні тисяч нових резервістів треба забезпечити всім - від зброї до обмундирування та їжі;

• призов не вирішує проблему низького військового духу в російських військах.

"Ці дії - спроба змінити розклад сил на фронті, коли поле для маневру у москви звужується, і надалі воно звужуватиметься ще більше.
 Якщо вони починають втрачати територію, яку щойно захопили, виникають різні питання, і відмахнутися від них просто так не вийде. Якщо так відбувається, очевидно, що це військовий та політичний провал", - цитує Financial Times наукового співробітника американського Інституту вивчення зовнішньої політики Роба Лі.
Ставка путіна навряд чи спрацює, «не думаю, що він повністю усвідомлює наслідки цього», вторить йому Семюел Черап, старший політолог у Rand Corporation:
"Мета цього [мобілізації] – налякати Україну та Захід, змусити їх капітулювати. Це не спрацює. Коли це не вдасться, вибір у путіна буде ще гіршим.
Проведене у 2019 р. дослідження Rand Corporation показало, що в росії є лише 4000-5000 резервістів у західному сенсі цього слова – тих, хто регулярно проходить щомісячні та щорічні тренування та збори. Щоправда, 2021 р. у росії багато говорили про резервістів, підготовлених за програмою БАРС (бойовий армійський резерв спеціальний). Але навіть на початку війни в Україну вирушило не більше 8000 барсів, причому частину з них набрали вже після вторгнення, і не з резервістів.
"Ніщо не говорить про те, що за сім місяців війни у російській армії щось змінилося. Якщо ж людей відправлятимуть на фронт без підготовки, це буде гарматне м'ясо - погано навчені солдати на старих танках", - заявив міністр оборони Литви Арвідас Анушаускас.
Відправка на фронт ще сотень тисяч людей погіршить не лише конфлікт, а й становище російської армії, сказав генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг в інтерв'ю Reuters. Російська армія погано екіпірована, у неї відсутнє належне командування та управління, вважає він.
На мобілізацію та нормальну підготовку резервістів потрібно до пів року, зазначає Джастін Бронк, військовий аналітик Королівського об'єднаного інституту оборонних досліджень.
«Щоб бути ефективною бойовою силою, їм потрібно більше, ніж просто автомати. Крім того, багато офіцерів та сержантів, які мали б тренувати резервістів, беруть участь у бойових діях або загинули в Україні. Також складно зрозуміти, як призов резервістів допоможе вирішити проблему з низьким бойовим духом у російських військах. Він навіть може посилити її", - зазначає Бронк.
Часткова мобілізація також ніяк не вирішує інші проблеми, які стоять перед російською армією, включаючи скорочення ракет точного наведення і нездатність ВПС взяти небо під контроль, вважає Бронк.
"Росія втратила надто багато сучасних видів озброєнь і, на відміну від української армії, змушена все більше використовувати стару і низькоефективну зброю, яку має у великій кількості", - заявив Димитрій Мінич, експерт з російських збройних сил Французького інституту міжнародних відносин.
Україна ж отримує все більше сучасних західних бойових систем, і країни ЄС після оголошення путіна пообіцяли нарощувати їхнє постачання Києву.
 
До початку війни в українській армії було майже 200 000 осіб та ще 900 000 резервістів, за даними Military Balance. Наразі українські збройні сили налічують близько 1 млн осіб, росія ж від початку війни направила в Україну загалом від 200 000 до 250 000 військовослужбовців, включаючи поповнення, за оцінкою Миколи Бєлескова, аналітика Національного інституту стратегічних досліджень у Києві.
При цьому Пентагон повідомляв наприкінці серпня, що, за його оцінкою, росія з початку вторгнення втратила 70 000-80 000 військовослужбовців убитими або пораненими (шойгу, щоправда, заявив сьогодні, що загинуло 5937 людей, а «90% поранених повернулися до армії»).
Тобто навіть призов 300 тисяч резервістів не дасть російському угрупованню чисельної переваги над ЗСУ (хоча, звичайно, не всі українські війська розташовані в районі лінії фронту).

 "Скільки ж вас, "совків" ще живе на світі й гирями висить на ногах у суспільства. Скільки вас - готових йти "грабувати награбоване", "експропріювати експропріаторів" та ділити усе те "по справедливості", тобто порівну.

Заборонена партія Шарія: журналістське розслідування про діяльність пропагандистів

Завжди вимагали робити більше і більше у той час, коли зарплата якою була, такою і залишалась. І це для багатьох людей був чи не найважливішиий важіль про те, щоб покидати офіс чи взагалі компанію. Плинність кадрів була надзвичайна висока і, якщо уважно придивитись, то за два-три роки мало не усі осередки повністю змінили свій керівний склад.

І навіть на середньому рівні, станом на зараз, максимум 30-40 % людей залишились на своїх посадах. Усі інші пішли. У кращому випадку, пішли мовчки і намагаються не згадувати цей епізод свого життя, а інші створюють опозиційні групи у телеграмі і висміюють Шарія. Його це дуже бісить, можу це точно стверджувати, але на публіку він робить вигляд, що цих груп не існує і вони нічого не вартують».

Передвиборчий список 2019 року. Топ-10

Перша десятка списку підібрана, переконаний один із наших співрозмовників, абсолютно рандомно. Треба було показати свіжі, нічим не заплямовані обличчя молодої і перспективної команди. До виїзду в передвиборчий штаб навряд чи хтось із цих кандидатів знав, яке місце займе у списку. Один з кандидатів, до речі, очікував, що на перших ролях будуть люди на кшталт Портнова чи Лукаш.

Якщо зараз подивитись на список, то виявиться, що ніхто з топ-10 вже не працює з Шарієм, а чимало ще і пішли зі скандалом. Як повідомляють наші джерела, Шарій намагався завадити Антоніні Бєлоглазовій (№3 списку) почати роботу в одному з київських видань. Врешті-решт Бєлоглазовій вдалося влаштуватися на роботу в «Страні». Це спричинило новий скандал, Шарій став постійно сваритися зі «Страною».

№4 і №5 у списку, Павло Уллах та Євген Євтухов, після виборів ніяк себе не проявляли. У серпні 2021 року, коли проти Шарій.нет було введено санкції, Уллаха можна було побачити на відео з іншими журналістами, які заявили про утиски з боку влади і пообіцяли продовжити роботу «Нового Видання».

Співробітники партійних структур, які нещодавно звільнилися, повідомили нам, що бачили Уллаха в офісі партії наприкінці 2021 року, де він займався куруванням інформаційного напряму роботи.

№6, Іван Мамчур, був головним організатором передвиборчого штабу, а після виборів залишився на посаді CEO всієї партійної структури в Україні. За його ініціативи, як стверджують колишні співробітники Центрального Штабу партії, Шаріям «продали» ідею про створення освітніх партійних курсів «ЯШарю» – ще до виборів у Мамчура була власна онлайн-школа. Питання про якість і наповнення «ЯШарю» залишимо за дужками. Зазначимо тільки для прикладу, що викладач курсу з тайм-менеджменту рекомендувала лімітувати час спілкування з батьками і розповідала, що для спілкування з мамою у неї самої є чітко окреслені години, і мама про це знає.

При цьому варто зазначити, що Мамчур до виборів абсолютно не розбирався у політиці, і сам це визнавав, переконує наш співрозмовник. Врешті, він і звільнився з формулюванням, що в нього «не стоїть» на політику і він краще себе відчуває в рекламній та технічній сферах.

№7 списку, Артур Талабіра, до виборів працював кореспондентом каналу «НАШ» та займався операторською роботою. В список потрапив ледь не випадково: як стверджують наші джерела, Шаріям сподобалися його роботи як відеомонтажера, тож вони вирішили долучити його до роботи передвиборчого штабу. Кліп на неформальний гімн партії «Я шарю, ты шаришь», можливо, був змонтований саме Талабірою. Після виборів Талабіра розчарувався в партії, про що відкрито заявляв своєму оточенні, та був звільнений. Після того, за твердженнями кількох джерел, Шарії заборонили своїм співробітникам спілкуватися з Талабірою. Так само було з Бєлоглазовою – діючим співробітникам заборонялося контактувати з “колишніми”, якщо ті пішли з організації «некрасиво».

До речі, в середовищі співробітників тоді ходили чутки, що замість Талабіри №7 мав бути ведучий Макс Назаров, але Шарію начебто не вдалося домовитися з Мураєвим. Власне, з Мураєвим Шарій розсварився саме під час передвиборчих перегонів 2019 року.

Номер 8, Микола Гладенький, прийшов і пішов з організації зі скандалом. Навесні 2019-го Шарій опублікував розслідування, в якому був запис прихованої камери зі штабу Петра Порошенко. Саме за цю «спецоперацію», проведену Гладеньким, він і потрапив до списку. Власне, потім виявилося, що він начебто займався підпільною роботою вже проти партії Шарія, за що і був вигнаний. Згодом Шарій опублікував «викривальне відео», де стверджував, що Бєлоглазова та Гладенький ведуть підривну роботу проти нього та його партії.

№9 і №10, Дмитро Бутенко і Роман Катеринчик, є IT-бізнесменами з Харкова. Бутенко під час передвиборчої кампанії знаходився в Україні та координував акції в Харкові, в той час як Катеринчик майже постійно знаходився в Іспанії і разом з Мамчуром та Олександром Кацубою складали тріо, яке справді приймало рішення. Доля Бутенко після виборів нашим співрозмовникам невідома, а Катеринчик відійшов від участі у житті партії. В 2020 році ходили чутки, що Катеринчик планував висуватися в мери Харкова від «Слуги народу».

«Але потім він підрахував потенційні витрати на вибори, реально оцінив свої шанси на виграш та відмовився від ідеї висування», – розповів нам технічний спеціаліст, який свого часу працював з Катеринчиком.

Передвиборчий список 2019 року. За межами Топ-10

Найцікавіше настає, коли ми зазираємо далі у список. Ми знову бачимо маловідомі прізвища, але при детальнішому вивченні виявляється, що то вже не тільки журналісти-айтішники-маркетологи, а ще й наближені до клану Кацуб люди.

Самого Кацуби немає у списку, бо, переконує інший співрозмовник, на момент виборів в нього була судимість. Проте в списку є його мати Наталія Гордієнко(№14) та «колишня» дружина Тетяна Гузенко (№11). Шарій спершу замовчував це, але під тиском питань від прихильників заявив, що Кацуба – його друг, він йому довіряє, і почав постити в Інстаграм спільні фото. Згодом Шарій посварився з Кацубою, і відголосок тої нової ворожнечі – документальний фільм про мікрокредити на ютуб-каналі «Нового Видання».

До речі, мама Кацуби очолювала харківський осередок партії до того, як її син посварився з Шарієм. Тут не обійшлося без іще одного скандалу – колишні співробітники подейкують, що спеціально для призначення пані Гордієнко з харківського осередку вигнали активістів, які щиро вірили в ідеї партії, брали участь у її перших акціях і т. д.

Також в списку можна побачити Дмитра Кучера і Артура Журбенка. Перший з них, Кучер, прийшов в організацію десь в передвиборчий час, певний час пропрацював польовим кореспондентом, а потім звільнився. Оточуючим він казав, що його засмучувала недовіра з боку керівництва – від нього нібито вимагали фотографію позитивного ПЛР-тесту, який би засвідчив неможливість його роботи в полі.

Артур Журбенко був головним редактором невеликого видання Правовий контроль України, через яке на виборах Шарій отримав змогу набрати спостерігачів на виборчих дільницях. Після того журналісти «Шарій.нет» певний час користувалися службовими посвідченнями видання Журбенка – це нам підтвердили кілька депутатів, у яких ці журналісти брали інтерв’ю.

«Спочатку вони показували посвідчення (видання Журбенка), потім у них з’явилися корочки Шарій.нет, потім – Нового Видання. Ми з колегами сміялися, коли вони щоразу намагалися вдавати, що вони самостійні журналісти, а не прийшли з заготованим питанням від Шарія», – згадує один з депутатів.

А хто за це все платив і до чого тут мережа заправок?: фінансування

Тема джерел фінансування, зазначають екс-співробітники партії, була негласним табу. Люди знали, що такого-то і такого-то числа має бути зарплата, в означений день забирали її, та закривали тему до наступної зарплати.

Але на цьому моменті у наших джерел виникають протиріччя в даних. Ті, хто давно звільнилися, кажуть, що зарплату сплачували вчасно і не треба було по десять разів перепитувати про неї. Ті, хто працював донедавна, кажуть зворотнє – зарплату постійно затримували, причому чим далі, тим на довший строк.

Після початку повномасштабної війни проти Росії зарплати більшості співробітників без пояснення причин урізали в 2-3 рази

На умовах повної анонімності один з діючих співробітників повідомив, що після початку повномасштабної війни проти Росії зарплати більшості співробітників без пояснення причин урізали в 2-3 рази, а затримка виплат на кілька місяців вже нікого не дивує.

В колективі ходили чутки, що партія фінансується мережею заправок БРСМ, що Шарій постійно заперечував. Коли вийшло відповідне розслідування Бігуса, Шарій максимально емоційно на це реагував і вимагав знайти на Бігуса «щось таке», щоб випустити викривальний матеріал у відповідь.

Як зазначають екс-співробітники київського офісу, зарплату вони отримували в конвертах від голови свого профільного підрозділу організації. Для давніх співробітників (зі стажем від півроку) була можливість оформлення як ФОПів, але більшість співробітників відмовлялися від такої ідеї. По-перше, зарплати більшості рядових співробітників ледве перевищували показники 10-12 тисяч гривень. По-друге, оформлення будь-яких паперів завжди створювало ризики: могли прийти з запитаннями з поліції чи СБУ, а от щодо захисту з боку організації люди були не настільки певні.

«Тут показовий приклад Бєлоглазової. За документами вона була головою партії Шарія і великим цабе, а за фактом – звичайним журналістом. Я навіть не знаю, чи вдалося їй досьогодні розірвати всі папери, якими її «прив’язали» до партії», – каже джерело, знайоме з ситуацією.

Що стосується рядових регіональних співробітників, то їм зарплати інколи перераховували на особисті банківські картки. В цьому сенсі великою проблемою для організації стало прийняття закону про фінмоніторинг, який обмежував анонімні перекази сумою 5000 гривень за раз.

«Якраз після прийняття цього закону сталася чи не перша серйозна затримка зарплати. Мій безпосередній керівник довго не міг сказати нічого конкретного, аж нарешті дав номер якогось чоловіка і сказав зателефонувати йому, щоб забрати зарплату. Я подзвонила, чоловік на тому кінці проводу сказав мені приїхати на заправку БРСМ і зателефонувати ще раз. На самій заправці він до мене не вийшов, але по телефону попросив продавчиню передати мені конверт», – каже одне з наших джерел, що певний час виконувало журналістську роботу в одному з регіонів України.

Інше джерело, знайоме з особливостями роботи центрального офісу, додає: виплати були двох типів – регулярні (зарплати, операційні витрати) та додаткові.

Під категорію додаткових могло потрапити будь-що: витрати на оренду студії, відрядження журналістів і т. д. Дані про ці витрати передавалися людям, які в соцмережах були підписані на кшталт «Ольга-фінанс» чи «Тамара-фінанс». В офісі цих «фінанс»-леді ніхто ніколи не бачив, і чимало з наших співрозмовників допускають, що під цими акаунтами сиділи зовсім інші люди, і такі псевдоніми існували переважно для відводу очей.

До місцевих депутатів ставляться як до бидла: структура

Керування всіма процесами в партії, її виданнях і осередках здійснювалося київським офісом за погодженням з Анатолієм та Ольгою Шарій. Шарії мало не щодня проводили планерки з центральним офісом в режимі відеозв’язку.

«Ці планерки мало не завжди справляли гнітюче враження. Навіть якщо ти сумлінно працював і виконав всі свої завдання, до тебе можуть бути претензії, озвучені в доволі хамській манері. Скажімо, якщо ти виконав свою роботу на 120%, тебе могли звинуватити в тому, що ти погано старався і треба було працювати на 150%», – каже один з колишніх співробітників.

«До місцевих депутатів ставилися мало не як до бидла. Могли накричати на них», – додає інший.

Сама структура Центрального штабу визріла після виборів 2019 року, коли Шарії захотіли централізувати всі свої проекти та керування ними.

Управління, за одностайною думкою всіх наших співрозмовників, було на грані між авторитарним та тоталітарним – якщо ти мав думку, відмінну від думки Шаріїв, ти швидко міг залишитися без роботи або як мінімум втратити довіру «вождів» (так Шаріїв називають колишні прибічники, що створили ряд опозиційних до нього спільнот в соцмережах).

«Як то кажуть, ти розмовляєш зі мною, але ти розмовляєш без поваги. Шарії вимагали ледь не шанобливого ставлення до них. Розумові здібності, особисті здобутки – для них все це не мало ніякого значення. Обожнюй вождів, в усьому з ними погоджуйся, кажи їм красиві слова, і тобі гарантована висока посада в структурі», – іронізує наше джерело.

Після звільнення Мамчура загальне керування процесами перейшло до його колишнього заступника Костянтина Тімченко. Він міг приймати фактично будь-яке рішення і віддати наказ будь-кому з організації.

«Якщо ви спостерігали за розвитком цієї, так би мовити, партії, то ви бачили її київського глашатая Михайла Залізняка, який виступав з мегафоном мало не на кожній акції. Так от, одного разу Тімченко накричав на Железняка за те, що той надто грубо сварився з іншим колегою», – згадує наше джерело.

Втім, серед наших співрозмовників є і ті, хто відгукується про Тімченко позитивно.

Вони кажуть, що він має яскраво виражені лідерські якості та вміє переконувати людей. Також пригадують історію, коли Тімченко наказав викинути російський прапор, який одна зі співробітниць принесла в офіс «по приколу», і довго її за це відчитував.

Загалом, як видається з даних наших джерел, у Центрального штабу було кілька напрямків роботи: політична, юридична, піар, онлайн-продукти партії, інформаційний напрямок. Всі вони були тісно пов’язані між собою і часом було незрозуміло, де починається сфера відповідальності одного відділу та закінчується сфера відповідальності іншого.

Найважливішим для всієї організації, звісно, був партійний напрям, а всі інші фактично його обслуговували. Ідеологічною роботою та розробкою ідей для партійних акцій спочатку займався Микола Гладенький (№8 передвиборчого списку в 2019 році), згодом його замінив відомий політтехнолог Олександр Вьюник, а після його звільнення – Адріан Рев’юк. Деякі з наших співрозмовників кажуть, що саме він часто пропонував теми для «розслідувальних» відеороликів Шарія.

Допоміжну роботу для ідеологів фактично виконував відділ піару, очолюваний Юлією Елмеланд (дівоче прізвище – Павленко, сама вона родом з Маріуполя і раніше працювала на 112 каналі). Дві «найзнаменитіші» історії з роботи Елмеланд пов’язані з сервісом Cameo, де відомі зірки за гроші записують привітання для будь-яких людей. Шарій видав такі привітання від Ніка Вуйчича та Майка Тайсона за те, що вони нібито щиро його підтримують. Опоненти Шарія досі глузують з цих історій, а от співробітникам заборонили її згадувати та обговорювати.

Подібні історії, але в меншому масштабі, повторювалися регулярно, тож Юлію Елмеланд врешті було звільнено. Пости партії в соцмережах, які ви могли бачити, публікували рядові СММниці та помічниця Юлії Елмеланд. Всі вони були недосвідченими в політиці, тож періодично для їх консультування викликали тих співробітників організації, які гарно розбиралися в політиці – Рев’юка, Уллаха та інших.

За роботу з депутатами місяцевих рад від Партії Шарія відповідали три людини в центральному офісі – вже згаданий Михайло Железняк, Аліна Шевчук та Вадим (прізвище на вказуємо із метою не введення читача у оману через неточності від співрозмовників, – Редакція). Кожен з цих людей комунікував з депутатами з кількох регіонів, доносив до них поточний порядок денний, вирішував проблеми та конфлікти На думку наших джерел, свою роботу найякісніше робила Шевчук, Железняка вони ставлять на друге місце, а про роботу Вадима половина навіть не знає.

А скільки ж платили людям?

Найбільш заплутаним був розподіл «сфер впливу» в інформаційній сфері. До 2020 року головним на цьому напрямі вважався Уллах Павло, але під час централізації всієї структури він фактично втратив посаду головного редактора Шарій.нет, поступившися місцем Нелі Керечанин. Наші джерела, які спілкувалися з журналістами Шарій.нет, стверджують, що Уллаха дратувала така ситуація (до 2020 р. Керечанин працювала журналісткою та фактично була його підлеглою), але він глузував з цього тільки в середовищі редакторів сайту.

З нижчими щаблями інформаційного напряму теж не все до кінця зрозуміло. Кілька польових журналістів, формально приписаних до Шарій.нет, постійно ходили на завдання політичного характеру, отримані безпосередньо від Шаріїв. Серед них стало «мемом» питання про напад на екс-активіста партії Микити Роженка (нині воює на Донбасі в лавах ЗСУ), яке їх змушували задавати кілька місяців поспіль.

На відміну від київських журналістів, більшість редакторів Шарій.нет працювали віддалено і отримували, за нашими даними, вдвічі-тричі меншу зарплатню у порівнянні з «киянами».

«Зарплати у редакторів завжди були смішні. Я пропрацював менше місяця, і ті гроші, які вони мені пропонували за той об’єм роботи – вибачте, я не раб. Пізніше один з друзів показав мені відео Шарія, де той каже, що 10 000 гривень то є рабська зарплата. Щоб ви розуміли, мені пропонували менше», – каже нам екс-співробітник.

Телеграм-канал «Шарій.нет» довгий час мімікрував під інші анонімні канали з «кейсами», «інсайдами» та «розкладками».

За свідченням наших джерел, ключовому авторові каналу кілька разів казали робити більш нейтральні пости, а не повторювати риторику «проросійських» каналів.

«Колеги жалілися, що той автор не реагує на зауваження, але на ті умови вони б навряд чи знайшли іншого автора», – вказує наше джерело, яке, втім, відмовилося говорити, про які саме умови він каже.

Діджитал-проекти, команди відеомонтажерів та операторів, технічні спеціалісти – всі вони працювали в підпорядкуванні вищезгаданого Тимченка і його заступників. Результати їхньої роботи ви можете бачити на всіх «шарійських» ютуб-майданчиках, проекті «ЯШарю», застосунках «Відгук» та «Контроль».

Фактично, кожен депутат від партії є і напівжурналістом, який сам монтує і висвітлює свою діяльність.

YouTube-канал Шарія

Альфа і омега організації. Якщо всі підрозділи працювали на партію, то партія з усіма підрозділами працювала на цей канал. В організації ні для кого не було секретом, що депутати місцевих рад ставали контент-мейкерами каналу і у випадку, якщо їхні матеріали давали Шарію певний зиск, могли отримати премію.

Як ви могли побачити вище, наші джерела та співрозмовники охоче ділилися з нами інформацією про різні напрями роботи, але на питання про ютуб-канал вони відповідали вкрай неохоче та посилалися на брак свідчень з цього питання.

«Як воно там насправді, Бог його знає. Про деталі створення ютуб-відео знають, мабуть, тільки наближені до самого Толі. Як ви бачите, я до цього кола не належу», – пояснює наш співрозмовник.

Не отримавши конкретної інформації від наших джерел, ми вирішили звернутися до технічних спеціалістів, які мають досвід розкрутки українських ютуб-каналів. Вони, проаналізувавши на наше прохання ютуб Шарія, виділили такі тенденції:

• В перші роки багато аматорського контенту, знятого нашвидкоруч на камери невисокої якості. Подібні ролики можуть самостійно викладати будь-які непідготовлені технічно люди.
• Згодом відео стають професіональнішими, краще оформленими; Шарій або опанував відеомонтаж та дизайн, або найняв відповідних спеціалістів.
• Передвиборчі відео зняті або повністю професійно, або аматорами на місцях під час різних акцій.
• В останні два роки видно, що Шарій читає заготовлений текст. Один зі спеціалістів зазначив, що стиль таких текстів дещо нагадує стиль телеграм-каналу «Шарій.нет».
• Кількість відео, розмаїття матеріалів та їхня технічна якість в останні роки вказують на те, що над створенням контенту працюють як мінімум кілька людей.

За порадою цих спеціалістів ми також переглянули дані онлайн-сервісів, які відстежують показники ютуб-каналів. Ми виявили, що канал Шарія бурхливо зростав за кількістю підписників в першій половині 2019 року, коли він влаштував заочне протистояння з Петром Порошенко.

Після виборів, коли Шарій став постійно розповідати про свою партію мало не в кожному відео, кількість підписників надовго «зависла». Є лише кілька однакових за кількістю підписників сплесків, що можуть свідчити про закупівлю ботів.

В останній рік Шарій став часто використовувати більш привабливі для проросійської аудиторії заголовки та теми, тож ми спостерігаємо новий притік підписників.

Замість висновку

Нещодавно Служба безпеки України у Рівненській області викрила регіональний осередок забороненої партії «Партії Шарія». Її члени розповсюджували пропаганду та неправдиву інформацію. Як інформує СБУ, слідчі дії продовжуються. Проте, як бачимо, роботи там ще непочатий край. І ми зараз не тільки про Рівненщину…

ІВ Четверта студія