Featured Posts

[новини][feat1]

Заборонена партія Шарія: журналістське розслідування про діяльність пропагандистів

серпня 10, 2022

 

Заборонена партія Шарія: журналістське розслідування про діяльність пропагандистів

В Україні призупинено діяльність політичної партії Шарія. Згідно із відкритими даними, партію очолює пропагандист Анатолій Шарій, який 2012 року втік за кордон, звідки й надалі продовжує вести російську пропаганду та намагається популяризувати українофобію. За даними Служби Безпеки України, Шарій працює задля дискредитації України в інтересах російських спецслужб

ІВ Четверта студія публікує викривальне розслідування про підводні течії у партії Шарія. Нам вдалось поспілкуватись із кількома дійовими особами, які у різні періоди працювали із командою Шарія та особисто знайомі з ним та його дружиною.Постійний стрес через хамське ставлення «керманичів» На правах анонімності ми публікуємо цікаві факти про діяльність партії та її осередків, про методи та способи фінансування організації, а також про ставлення керманичів партії до рядових співробітників. «Завжди було багато зауважень щодо умов роботи, якості роботи та низької зарплати. Крім того, співробітників дратували те, як ставляться до нас наші керманичі. У порядку речей було те, що людей навіть якщо не ображали прямо, то запросто могла бути фраза від Олі або Толі «що ж ви за хи*ню наробили, у вас що, бл*ть, мозгів немає». Відповідно, робота весь час була стресова навіть не через те, що ми перебували під тиском влади чи СБУ, а у першу чергу через те, що ми перебували під тиском наших начальників.

Завжди вимагали робити більше і більше у той час, коли зарплата якою була, такою і залишалась. І це для багатьох людей був чи не найважливішиий важіль про те, щоб покидати офіс чи взагалі компанію. Плинність кадрів була надзвичайна висока і, якщо уважно придивитись, то за два-три роки мало не усі осередки повністю змінили свій керівний склад.

І навіть на середньому рівні, станом на зараз, максимум 30-40 % людей залишились на своїх посадах. Усі інші пішли. У кращому випадку, пішли мовчки і намагаються не згадувати цей епізод свого життя, а інші створюють опозиційні групи у телеграмі і висміюють Шарія. Його це дуже бісить, можу це точно стверджувати, але на публіку він робить вигляд, що цих груп не існує і вони нічого не вартують».

Передвиборчий список 2019 року. Топ-10

Перша десятка списку підібрана, переконаний один із наших співрозмовників, абсолютно рандомно. Треба було показати свіжі, нічим не заплямовані обличчя молодої і перспективної команди. До виїзду в передвиборчий штаб навряд чи хтось із цих кандидатів знав, яке місце займе у списку. Один з кандидатів, до речі, очікував, що на перших ролях будуть люди на кшталт Портнова чи Лукаш.

Якщо зараз подивитись на список, то виявиться, що ніхто з топ-10 вже не працює з Шарієм, а чимало ще і пішли зі скандалом. Як повідомляють наші джерела, Шарій намагався завадити Антоніні Бєлоглазовій (№3 списку) почати роботу в одному з київських видань. Врешті-решт Бєлоглазовій вдалося влаштуватися на роботу в «Страні». Це спричинило новий скандал, Шарій став постійно сваритися зі «Страною».

№4 і №5 у списку, Павло Уллах та Євген Євтухов, після виборів ніяк себе не проявляли. У серпні 2021 року, коли проти Шарій.нет було введено санкції, Уллаха можна було побачити на відео з іншими журналістами, які заявили про утиски з боку влади і пообіцяли продовжити роботу «Нового Видання».

Співробітники партійних структур, які нещодавно звільнилися, повідомили нам, що бачили Уллаха в офісі партії наприкінці 2021 року, де він займався куруванням інформаційного напряму роботи.

№6, Іван Мамчур, був головним організатором передвиборчого штабу, а після виборів залишився на посаді CEO всієї партійної структури в Україні. За його ініціативи, як стверджують колишні співробітники Центрального Штабу партії, Шаріям «продали» ідею про створення освітніх партійних курсів «ЯШарю» – ще до виборів у Мамчура була власна онлайн-школа. Питання про якість і наповнення «ЯШарю» залишимо за дужками. Зазначимо тільки для прикладу, що викладач курсу з тайм-менеджменту рекомендувала лімітувати час спілкування з батьками і розповідала, що для спілкування з мамою у неї самої є чітко окреслені години, і мама про це знає.

При цьому варто зазначити, що Мамчур до виборів абсолютно не розбирався у політиці, і сам це визнавав, переконує наш співрозмовник. Врешті, він і звільнився з формулюванням, що в нього «не стоїть» на політику і він краще себе відчуває в рекламній та технічній сферах.

№7 списку, Артур Талабіра, до виборів працював кореспондентом каналу «НАШ» та займався операторською роботою. В список потрапив ледь не випадково: як стверджують наші джерела, Шаріям сподобалися його роботи як відеомонтажера, тож вони вирішили долучити його до роботи передвиборчого штабу. Кліп на неформальний гімн партії «Я шарю, ты шаришь», можливо, був змонтований саме Талабірою. Після виборів Талабіра розчарувався в партії, про що відкрито заявляв своєму оточенні, та був звільнений. Після того, за твердженнями кількох джерел, Шарії заборонили своїм співробітникам спілкуватися з Талабірою. Так само було з Бєлоглазовою – діючим співробітникам заборонялося контактувати з “колишніми”, якщо ті пішли з організації «некрасиво».

До речі, в середовищі співробітників тоді ходили чутки, що замість Талабіри №7 мав бути ведучий Макс Назаров, але Шарію начебто не вдалося домовитися з Мураєвим. Власне, з Мураєвим Шарій розсварився саме під час передвиборчих перегонів 2019 року.

Номер 8, Микола Гладенький, прийшов і пішов з організації зі скандалом. Навесні 2019-го Шарій опублікував розслідування, в якому був запис прихованої камери зі штабу Петра Порошенко. Саме за цю «спецоперацію», проведену Гладеньким, він і потрапив до списку. Власне, потім виявилося, що він начебто займався підпільною роботою вже проти партії Шарія, за що і був вигнаний. Згодом Шарій опублікував «викривальне відео», де стверджував, що Бєлоглазова та Гладенький ведуть підривну роботу проти нього та його партії.

№9 і №10, Дмитро Бутенко і Роман Катеринчик, є IT-бізнесменами з Харкова. Бутенко під час передвиборчої кампанії знаходився в Україні та координував акції в Харкові, в той час як Катеринчик майже постійно знаходився в Іспанії і разом з Мамчуром та Олександром Кацубою складали тріо, яке справді приймало рішення. Доля Бутенко після виборів нашим співрозмовникам невідома, а Катеринчик відійшов від участі у житті партії. В 2020 році ходили чутки, що Катеринчик планував висуватися в мери Харкова від «Слуги народу».

«Але потім він підрахував потенційні витрати на вибори, реально оцінив свої шанси на виграш та відмовився від ідеї висування», – розповів нам технічний спеціаліст, який свого часу працював з Катеринчиком.

Передвиборчий список 2019 року. За межами Топ-10

Найцікавіше настає, коли ми зазираємо далі у список. Ми знову бачимо маловідомі прізвища, але при детальнішому вивченні виявляється, що то вже не тільки журналісти-айтішники-маркетологи, а ще й наближені до клану Кацуб люди.

Самого Кацуби немає у списку, бо, переконує інший співрозмовник, на момент виборів в нього була судимість. Проте в списку є його мати Наталія Гордієнко(№14) та «колишня» дружина Тетяна Гузенко (№11). Шарій спершу замовчував це, але під тиском питань від прихильників заявив, що Кацуба – його друг, він йому довіряє, і почав постити в Інстаграм спільні фото. Згодом Шарій посварився з Кацубою, і відголосок тої нової ворожнечі – документальний фільм про мікрокредити на ютуб-каналі «Нового Видання».

До речі, мама Кацуби очолювала харківський осередок партії до того, як її син посварився з Шарієм. Тут не обійшлося без іще одного скандалу – колишні співробітники подейкують, що спеціально для призначення пані Гордієнко з харківського осередку вигнали активістів, які щиро вірили в ідеї партії, брали участь у її перших акціях і т. д.

Також в списку можна побачити Дмитра Кучера і Артура Журбенка. Перший з них, Кучер, прийшов в організацію десь в передвиборчий час, певний час пропрацював польовим кореспондентом, а потім звільнився. Оточуючим він казав, що його засмучувала недовіра з боку керівництва – від нього нібито вимагали фотографію позитивного ПЛР-тесту, який би засвідчив неможливість його роботи в полі.

Артур Журбенко був головним редактором невеликого видання Правовий контроль України, через яке на виборах Шарій отримав змогу набрати спостерігачів на виборчих дільницях. Після того журналісти «Шарій.нет» певний час користувалися службовими посвідченнями видання Журбенка – це нам підтвердили кілька депутатів, у яких ці журналісти брали інтерв’ю.

«Спочатку вони показували посвідчення (видання Журбенка), потім у них з’явилися корочки Шарій.нет, потім – Нового Видання. Ми з колегами сміялися, коли вони щоразу намагалися вдавати, що вони самостійні журналісти, а не прийшли з заготованим питанням від Шарія», – згадує один з депутатів.

А хто за це все платив і до чого тут мережа заправок?: фінансування

Тема джерел фінансування, зазначають екс-співробітники партії, була негласним табу. Люди знали, що такого-то і такого-то числа має бути зарплата, в означений день забирали її, та закривали тему до наступної зарплати.

Але на цьому моменті у наших джерел виникають протиріччя в даних. Ті, хто давно звільнилися, кажуть, що зарплату сплачували вчасно і не треба було по десять разів перепитувати про неї. Ті, хто працював донедавна, кажуть зворотнє – зарплату постійно затримували, причому чим далі, тим на довший строк.

Після початку повномасштабної війни проти Росії зарплати більшості співробітників без пояснення причин урізали в 2-3 рази

На умовах повної анонімності один з діючих співробітників повідомив, що після початку повномасштабної війни проти Росії зарплати більшості співробітників без пояснення причин урізали в 2-3 рази, а затримка виплат на кілька місяців вже нікого не дивує.

В колективі ходили чутки, що партія фінансується мережею заправок БРСМ, що Шарій постійно заперечував. Коли вийшло відповідне розслідування Бігуса, Шарій максимально емоційно на це реагував і вимагав знайти на Бігуса «щось таке», щоб випустити викривальний матеріал у відповідь.

Як зазначають екс-співробітники київського офісу, зарплату вони отримували в конвертах від голови свого профільного підрозділу організації. Для давніх співробітників (зі стажем від півроку) була можливість оформлення як ФОПів, але більшість співробітників відмовлялися від такої ідеї. По-перше, зарплати більшості рядових співробітників ледве перевищували показники 10-12 тисяч гривень. По-друге, оформлення будь-яких паперів завжди створювало ризики: могли прийти з запитаннями з поліції чи СБУ, а от щодо захисту з боку організації люди були не настільки певні.

«Тут показовий приклад Бєлоглазової. За документами вона була головою партії Шарія і великим цабе, а за фактом – звичайним журналістом. Я навіть не знаю, чи вдалося їй досьогодні розірвати всі папери, якими її «прив’язали» до партії», – каже джерело, знайоме з ситуацією.

Що стосується рядових регіональних співробітників, то їм зарплати інколи перераховували на особисті банківські картки. В цьому сенсі великою проблемою для організації стало прийняття закону про фінмоніторинг, який обмежував анонімні перекази сумою 5000 гривень за раз.

«Якраз після прийняття цього закону сталася чи не перша серйозна затримка зарплати. Мій безпосередній керівник довго не міг сказати нічого конкретного, аж нарешті дав номер якогось чоловіка і сказав зателефонувати йому, щоб забрати зарплату. Я подзвонила, чоловік на тому кінці проводу сказав мені приїхати на заправку БРСМ і зателефонувати ще раз. На самій заправці він до мене не вийшов, але по телефону попросив продавчиню передати мені конверт», – каже одне з наших джерел, що певний час виконувало журналістську роботу в одному з регіонів України.

Інше джерело, знайоме з особливостями роботи центрального офісу, додає: виплати були двох типів – регулярні (зарплати, операційні витрати) та додаткові.

Під категорію додаткових могло потрапити будь-що: витрати на оренду студії, відрядження журналістів і т. д. Дані про ці витрати передавалися людям, які в соцмережах були підписані на кшталт «Ольга-фінанс» чи «Тамара-фінанс». В офісі цих «фінанс»-леді ніхто ніколи не бачив, і чимало з наших співрозмовників допускають, що під цими акаунтами сиділи зовсім інші люди, і такі псевдоніми існували переважно для відводу очей.

До місцевих депутатів ставляться як до бидла: структура

Керування всіма процесами в партії, її виданнях і осередках здійснювалося київським офісом за погодженням з Анатолієм та Ольгою Шарій. Шарії мало не щодня проводили планерки з центральним офісом в режимі відеозв’язку.

«Ці планерки мало не завжди справляли гнітюче враження. Навіть якщо ти сумлінно працював і виконав всі свої завдання, до тебе можуть бути претензії, озвучені в доволі хамській манері. Скажімо, якщо ти виконав свою роботу на 120%, тебе могли звинуватити в тому, що ти погано старався і треба було працювати на 150%», – каже один з колишніх співробітників.

«До місцевих депутатів ставилися мало не як до бидла. Могли накричати на них», – додає інший.

Сама структура Центрального штабу визріла після виборів 2019 року, коли Шарії захотіли централізувати всі свої проекти та керування ними.

Управління, за одностайною думкою всіх наших співрозмовників, було на грані між авторитарним та тоталітарним – якщо ти мав думку, відмінну від думки Шаріїв, ти швидко міг залишитися без роботи або як мінімум втратити довіру «вождів» (так Шаріїв називають колишні прибічники, що створили ряд опозиційних до нього спільнот в соцмережах).

«Як то кажуть, ти розмовляєш зі мною, але ти розмовляєш без поваги. Шарії вимагали ледь не шанобливого ставлення до них. Розумові здібності, особисті здобутки – для них все це не мало ніякого значення. Обожнюй вождів, в усьому з ними погоджуйся, кажи їм красиві слова, і тобі гарантована висока посада в структурі», – іронізує наше джерело.

Після звільнення Мамчура загальне керування процесами перейшло до його колишнього заступника Костянтина Тімченко. Він міг приймати фактично будь-яке рішення і віддати наказ будь-кому з організації.

«Якщо ви спостерігали за розвитком цієї, так би мовити, партії, то ви бачили її київського глашатая Михайла Залізняка, який виступав з мегафоном мало не на кожній акції. Так от, одного разу Тімченко накричав на Железняка за те, що той надто грубо сварився з іншим колегою», – згадує наше джерело.

Втім, серед наших співрозмовників є і ті, хто відгукується про Тімченко позитивно.

Вони кажуть, що він має яскраво виражені лідерські якості та вміє переконувати людей. Також пригадують історію, коли Тімченко наказав викинути російський прапор, який одна зі співробітниць принесла в офіс «по приколу», і довго її за це відчитував.

Загалом, як видається з даних наших джерел, у Центрального штабу було кілька напрямків роботи: політична, юридична, піар, онлайн-продукти партії, інформаційний напрямок. Всі вони були тісно пов’язані між собою і часом було незрозуміло, де починається сфера відповідальності одного відділу та закінчується сфера відповідальності іншого.

Найважливішим для всієї організації, звісно, був партійний напрям, а всі інші фактично його обслуговували. Ідеологічною роботою та розробкою ідей для партійних акцій спочатку займався Микола Гладенький (№8 передвиборчого списку в 2019 році), згодом його замінив відомий політтехнолог Олександр Вьюник, а після його звільнення – Адріан Рев’юк. Деякі з наших співрозмовників кажуть, що саме він часто пропонував теми для «розслідувальних» відеороликів Шарія.

Допоміжну роботу для ідеологів фактично виконував відділ піару, очолюваний Юлією Елмеланд (дівоче прізвище – Павленко, сама вона родом з Маріуполя і раніше працювала на 112 каналі). Дві «найзнаменитіші» історії з роботи Елмеланд пов’язані з сервісом Cameo, де відомі зірки за гроші записують привітання для будь-яких людей. Шарій видав такі привітання від Ніка Вуйчича та Майка Тайсона за те, що вони нібито щиро його підтримують. Опоненти Шарія досі глузують з цих історій, а от співробітникам заборонили її згадувати та обговорювати.

Подібні історії, але в меншому масштабі, повторювалися регулярно, тож Юлію Елмеланд врешті було звільнено. Пости партії в соцмережах, які ви могли бачити, публікували рядові СММниці та помічниця Юлії Елмеланд. Всі вони були недосвідченими в політиці, тож періодично для їх консультування викликали тих співробітників організації, які гарно розбиралися в політиці – Рев’юка, Уллаха та інших.

За роботу з депутатами місяцевих рад від Партії Шарія відповідали три людини в центральному офісі – вже згаданий Михайло Железняк, Аліна Шевчук та Вадим (прізвище на вказуємо із метою не введення читача у оману через неточності від співрозмовників, – Редакція). Кожен з цих людей комунікував з депутатами з кількох регіонів, доносив до них поточний порядок денний, вирішував проблеми та конфлікти На думку наших джерел, свою роботу найякісніше робила Шевчук, Железняка вони ставлять на друге місце, а про роботу Вадима половина навіть не знає.

А скільки ж платили людям?

Найбільш заплутаним був розподіл «сфер впливу» в інформаційній сфері. До 2020 року головним на цьому напрямі вважався Уллах Павло, але під час централізації всієї структури він фактично втратив посаду головного редактора Шарій.нет, поступившися місцем Нелі Керечанин. Наші джерела, які спілкувалися з журналістами Шарій.нет, стверджують, що Уллаха дратувала така ситуація (до 2020 р. Керечанин працювала журналісткою та фактично була його підлеглою), але він глузував з цього тільки в середовищі редакторів сайту.

З нижчими щаблями інформаційного напряму теж не все до кінця зрозуміло. Кілька польових журналістів, формально приписаних до Шарій.нет, постійно ходили на завдання політичного характеру, отримані безпосередньо від Шаріїв. Серед них стало «мемом» питання про напад на екс-активіста партії Микити Роженка (нині воює на Донбасі в лавах ЗСУ), яке їх змушували задавати кілька місяців поспіль.

На відміну від київських журналістів, більшість редакторів Шарій.нет працювали віддалено і отримували, за нашими даними, вдвічі-тричі меншу зарплатню у порівнянні з «киянами».

«Зарплати у редакторів завжди були смішні. Я пропрацював менше місяця, і ті гроші, які вони мені пропонували за той об’єм роботи – вибачте, я не раб. Пізніше один з друзів показав мені відео Шарія, де той каже, що 10 000 гривень то є рабська зарплата. Щоб ви розуміли, мені пропонували менше», – каже нам екс-співробітник.

Телеграм-канал «Шарій.нет» довгий час мімікрував під інші анонімні канали з «кейсами», «інсайдами» та «розкладками».

За свідченням наших джерел, ключовому авторові каналу кілька разів казали робити більш нейтральні пости, а не повторювати риторику «проросійських» каналів.

«Колеги жалілися, що той автор не реагує на зауваження, але на ті умови вони б навряд чи знайшли іншого автора», – вказує наше джерело, яке, втім, відмовилося говорити, про які саме умови він каже.

Діджитал-проекти, команди відеомонтажерів та операторів, технічні спеціалісти – всі вони працювали в підпорядкуванні вищезгаданого Тимченка і його заступників. Результати їхньої роботи ви можете бачити на всіх «шарійських» ютуб-майданчиках, проекті «ЯШарю», застосунках «Відгук» та «Контроль».

Фактично, кожен депутат від партії є і напівжурналістом, який сам монтує і висвітлює свою діяльність.

YouTube-канал Шарія

Альфа і омега організації. Якщо всі підрозділи працювали на партію, то партія з усіма підрозділами працювала на цей канал. В організації ні для кого не було секретом, що депутати місцевих рад ставали контент-мейкерами каналу і у випадку, якщо їхні матеріали давали Шарію певний зиск, могли отримати премію.

Як ви могли побачити вище, наші джерела та співрозмовники охоче ділилися з нами інформацією про різні напрями роботи, але на питання про ютуб-канал вони відповідали вкрай неохоче та посилалися на брак свідчень з цього питання.

«Як воно там насправді, Бог його знає. Про деталі створення ютуб-відео знають, мабуть, тільки наближені до самого Толі. Як ви бачите, я до цього кола не належу», – пояснює наш співрозмовник.

Не отримавши конкретної інформації від наших джерел, ми вирішили звернутися до технічних спеціалістів, які мають досвід розкрутки українських ютуб-каналів. Вони, проаналізувавши на наше прохання ютуб Шарія, виділили такі тенденції:

  • В перші роки багато аматорського контенту, знятого нашвидкоруч на камери невисокої якості. Подібні ролики можуть самостійно викладати будь-які непідготовлені технічно люди.
  • Згодом відео стають професіональнішими, краще оформленими; Шарій або опанував відеомонтаж та дизайн, або найняв відповідних спеціалістів.
  • Передвиборчі відео зняті або повністю професійно, або аматорами на місцях під час різних акцій.
  • В останні два роки видно, що Шарій читає заготовлений текст. Один зі спеціалістів зазначив, що стиль таких текстів дещо нагадує стиль телеграм-каналу «Шарій.нет».
  • Кількість відео, розмаїття матеріалів та їхня технічна якість в останні роки вказують на те, що над створенням контенту працюють як мінімум кілька людей.

За порадою цих спеціалістів ми також переглянули дані онлайн-сервісів, які відстежують показники ютуб-каналів. Ми виявили, що канал Шарія бурхливо зростав за кількістю підписників в першій половині 2019 року, коли він влаштував заочне протистояння з Петром Порошенко.

Після виборів, коли Шарій став постійно розповідати про свою партію мало не в кожному відео, кількість підписників надовго «зависла». Є лише кілька однакових за кількістю підписників сплесків, що можуть свідчити про закупівлю ботів.

В останній рік Шарій став часто використовувати більш привабливі для проросійської аудиторії заголовки та теми, тож ми спостерігаємо новий притік підписників.

Замість висновку

Нещодавно Служба безпеки України у Рівненській області викрила регіональний осередок забороненої партії «Партії Шарія». Її члени розповсюджували пропаганду та неправдиву інформацію. Як інформує СБУ, слідчі дії продовжуються. Проте, як бачимо, роботи там ще непочатий край. І ми зараз не тільки про Рівненщину…

ІВ Четверта студія

Заборонена партія Шарія: журналістське розслідування про діяльність пропагандистів Заборонена партія Шарія: журналістське розслідування про діяльність пропагандистів Reviewed by новини on серпня 10, 2022 Rating: 5

На концерті кобзона аншлаг: українські партизани регулярно відправляють туди окупантів

серпня 09, 2022

 


За кількістю помилок фатальний для кремля план окупації України мабуть заслуговував би очолити список у Книзі рекордів Гінеса, якби там такий був. На наше, українське, щастя, плануванням "блискавичної перемоги" так званої "спецоперації" займалися пристаркуваті генерали під керівництвом такого "генія стратегії", що, враховуючи авторитарність прийняття рішень диктатором, все це криваве дійство з самого початку було приречене на поразку.
 
Вже цілком зрозуміло, що у процесі створення своїх хворобливих, путін абсолютно не розумівся на реальній ситуації в Україні, переоцінював стан власного війська та не припускав такого швидкого та потужного об’єднання міжнародної спільноти проти агресора.
А ще - путін таки мабуть повністю втратив пам’ять. Навіть про таку "скрепну" для нього Другу Світову Війну, та про роль українців у Перемозі над фашизмом. Були забуті героїзм українців та їхня мужність, завдяки якій нацисти від самого початку окупації України почувалися наче у пеклі.  І саме таке "пекло" на собі відчули "асвабадітєлі" із "расєї", які через 81 рік від початку ДСВ самі почали неспровоковане вторгнення.
 
За різними оцінками партизанський рух в Україні під час ДСВ охоплював від 200 до 500 тисяч її населення. Тисячі партизанських загонів, десятки тисяч знищених окупантів, сотні військових ешелонів з технікою та живою силою ворога, склади, комунікації. Війна прийшла до фашистів звідти, звідки вони її навіть не очікували. З тилу.
 
Історія повторюється. Завжди. "Демократична диктатура" ХХІ століття розраховувалиа на "хліб та сіль", та вже через день від початку агресії отримала "гадяцьке сафарі". Про те, як "щиро зустріли" ворога на кордоні Сумської та Полтавської областей дуже яскраво свідчить той факт, що вже після деокупації нашими військами у місцевого населення було вилучено 11 ворожих ТАНКІВ! Це тільки ті, що хазяйновиті українці залишили собі, а не передали до ЗСУ.
А що!? "З паршивої вівці хоч шерсті клок", у господарстві знадобиться! Чим не засіб для обробки родючої полтавської землі. Причепив борону  і – вперед! Прості місцеві хлопці з рушницями створили такий "комітет по зустрічі", що пресловута кантемирівська ордена леніна червонопрапорна дивізія імені Юрія Андропова тікала, залишаючи по собі лише купи металобрухту та тіла "асвабадітєлєй". Ворожа армада з 300 танків не змогла здолати шалений опір територіальної оборони та мисливців з полтавщини та сумщини.
 
Від тоді ворог мабуть зрозумів, що не треба було "будити лихо", поки воно тихе, мирне та спокійне. Російські військові свідомо заганяють свою армію на смерть, не оцінюючи реалій, з якими стикаються її солдати, не розуміючи, що навіть на тимчасово захоплених українських територіях їм не вдасться спокійно "насолодитися" хоча б якоюсь перемогою. Там, де поки що не дістають ракети та снаряди ЗСУ, "дістають" українські партизани, регулярно формуючи "вантаж 200" із окупантів для відправки  у вороже лігво.
 
"Географія" партизанського руху охоплює всю без виключення тимчасово окуповану територію України. Донецька, Луганська, Запорізька, Херсонська області… Практично кожного дня надходить інформація про підірвані машини гауляйтерів та зрадників, знищені ворожі склади, спалену техніку. Ворог несе значні втрати та втрачає залишки впевненості, незважаючи на шквал пропаганди про "успіхи" та "перемоги".
 
Як не зневіритися у своїх силах та вдачі, коли смерть очікує тебе за кожним стовпом, на кожному подвір’ї таких "мирних" та "покірних" українців ?! Молодих та старих, чоловіків, жінок, дітей. Кожен робить те, що йому по силам. Діти розклеюють окупованими територіями листівки з нагадуванням ворогу про те, що і нього є лише два виходи: або втекти мерщій додому, або безславно загинути. Молодь та дорослі підривають машини окупантів та палять склади та техніку. Старі викрадають ворожі автівки та годують ворога  "крисомором".
 
Сивочолий дідусь з Бородянки залюбки годував кадирівців травленою бринзою. "На здоров’ячко!" Захотілось окупантам українського самогону, звернулися до місцевого, той напоїв, але не за дарма, а за гранату.

Наступного дня в Енергодарі від цієї гранати 6 російських "поросят" відправились на концерт кобзона. 2 літри – 6 чоловік. Такої "самогонки" у нас вистачить на всіх ворогів.
 
Тільки но налаштувався зрадник валєра кулішов зайняти омріяний пост начальника поліції окупованого Херсона, як отримав декілька свинцевих "подарунків", що перервали його мрії. Як і мрії та плани об’єднаного штабу ЛДНР та вагнерівців у селі Зарічне, офіцери якого теж швидко "злетіли на небо" за допомоги українських партизан.
 
На концерті кобзона аншлаг… Все нові "обілечені" партизанами вороги та зрадники надходять з Енергодару, Мелітополя, Маріуполя, Херсона, Токмака, Великого Бурлука та інших окупованих українських міст та селищ.
 
Як нещодавно повідомив міський голова Енергодару Дмитро Орлов, майже 90% колаборантів на Запоріжжі та Херсонщині усунені або знищені. Ну не можуть українці змиритися з неволею, яку принесла на нашу землю кремлівська злочинна зграя.
 
В Аду величезні "концертні зали", тому окупантам не слід хвилюватися не попасти на "концерт Кобзона". Місць вистачить для всіх злочинців. Хто "в перші ради", хто "на гальорку", але всі там будуть. Бо саме цим так успішно займаються Збройні Сили України та партизанський рух спротиву країни, яку погано поінформований Кремль, що повірив власній спотвореній версії на противагу історичному факту, нерозумно намагався поставити на коліна.


На концерті кобзона аншлаг: українські партизани регулярно відправляють туди окупантів На концерті кобзона аншлаг: українські партизани регулярно відправляють туди окупантів Reviewed by новини on серпня 09, 2022 Rating: 5

Під Ужгородом діти на "блокпості" зібрали 12 тис. грн на авто для ЗСУ

липня 31, 2022
 
Під Ужгородом діти влаштували блокпост і зібрали за три дні понад 12 тисяч гривень на авто для ЗСУ, гроші передали письменнику Андрію Любці.Під Ужгородом діти на "блокпості" зібрали 12 тис. грн на авто для ЗСУ (ФОТО, ВІДЕО)Про це на своїй сторінці у соціальній мережі Фейсбук повідомив сам письменник і волонтер Андрій Любка.
"Діти продовжують передавати мені гроші на автівки для армії. 10-річний Денис із друзями й подругами організував у Горянах "блокпост" - діти збирали кошти на ЗСУ (відеосюжет про це додам у коментарі). Ініціативу підтримав настоятель храму Горянська Ротонда отець Богдан Савула, заохотивши дорослих проїжджати блокпост і здавати діткам гроші. У підсумку вийшло за три дні зібрати 12 670 грн!" - написав він.
Любка подякував дітям за ініціативу і зазначив, що "класне покоління в нас росте - українці!"
Раніше письменник повідомляв про 9-річну дівчинку Ліду з Ужгорода, що подарувала йому 3000 гривень та 50 євро зі свого дня народження.
Як повідомлялося раніше, письменник Андрій Любка став волонтером, він купує автомобілі для підрозділів Збройних Сил України та Територіальної оборони.
x
Під Ужгородом діти на "блокпості" зібрали 12 тис. грн на авто для ЗСУ Під Ужгородом діти на "блокпості" зібрали 12 тис. грн на авто для ЗСУ Reviewed by новини on липня 31, 2022 Rating: 5

В Ужгороді проведуть дводенний підтримуючий тренінг для переселенців "Стійкість під час війни"

липня 27, 2022
 
В умовах невизначеності дуже важливо відстежувати свій особистий стан та відновлювати ресурси, аби повернутися до життя та планувати майбутнє.
Саме тому програма «Єднання заради дії» запускає дводенні підтримуючі тренінги «Стійкість під час війни» для ВПО (від 30 років). Під час цих заходів ви зможете отримати навички та знання, які допоможуть вам легше пережити травматичний досвід, навчитись розуміти й регулювати свій емоційний стан та краще розуміти оточуючих вас людей. Вправи допоможуть налагодити зв'язок з собою, покращити розуміння своїх потреб, а також відновити можливість планувати майбутнє та пропрацювати свій ресурсний стан. Реєстрація за посиланням:  https://forms.office.com/r/cpWz70ucWn
Детальну інформацію про час та місце проведення буде повідомлено зареєстрованим учасникам на електронну адресу. Після реєстрації перевіряйте, будь ласка, пошту, яку ви вказали в анкеті. За результатами тренінгу учасники та учасниці також отримають необхідні навички та знання та зможуть створювати власні групи самопідтримки для підтримки один одного.
Тренінги проводитимуться в 7 громадах. 
В Ужгороді тренінг відбудеться 10.08.2022-11.08.2022
Програму «Єднання заради дії» втілює в життя IREX в Україні у партнерстві з БФ «ССС» за підтримки Державного департаменту США. «Єднання заради дії» - це дворічний проєкт, який націлений об'єднати ВПО, членів громади, представників уряду та ЗМІ та надати всебічну підтримку для розробки місцевих та національних планів інтеграції ВПО та стабілізації ситуації в Україні.
В Ужгороді проведуть дводенний підтримуючий тренінг для переселенців "Стійкість під час війни"
В Ужгороді проведуть дводенний підтримуючий тренінг для переселенців "Стійкість під час війни" В Ужгороді проведуть дводенний підтримуючий тренінг для переселенців "Стійкість під час війни" Reviewed by новини on липня 27, 2022 Rating: 5

Пільговий проїзд у громадському транспорті Ужгорода незабаром здійснюватиметься за наявності "Муніципальної картки ужгородця"

липня 20, 2022
 Щоб отримати «Муніципальну картку ужгородця», потрібно зареєструватися у Єдиному соціальному реєстрі громадян, які мають право на безоплатний пільговий проїзд у громадському транспорті Ужгорода і зареєстровані як члени територіальної громади Ужгорода.
Внести відомості до Реєстру можна через Центр надання адміністративних послуг Ужгородської міської ради (пл. Поштова, 3) за попереднім записом за номером телефону (0312) 61-76-87, 42-80-28, обравши дату та час прийому.
 Для внесення інформації до Реєстру подаються оригінали документів:
 - заява за встановленою формою;
 - документ, що посвідчує особу пільговика (паспорт або ID-картка), який має право на пільговий проїзд автомобільним транспортом на міських автобусних маршрутах загального користування в Ужгороді;
 - документ, який підтверджує місце реєстрації заявника;
 - документ, який підтверджує право на пільгу;
 - письмова згода пільговика на передачу відомостей про нього із Реєстру суб’єкту, який буде уповноважено на виготовлення картки пільговика, що дає право на безоплатний проїзд автомобільним транспортом на міських автобусних маршрутах загального користування в Ужгороді.

Пільговий проїзд у громадському транспорті Ужгорода незабаром здійснюватиметься за наявності "Муніципальної картки ужгородця" Пільговий проїзд у громадському транспорті Ужгорода незабаром здійснюватиметься за наявності "Муніципальної картки ужгородця" Reviewed by новини on липня 20, 2022 Rating: 5

Спортсмени з українською символікою: в Ужгороді з'явиться ще один патріотичний мурал

липня 20, 2022
 Намалювати мурал на стіні фітнес-клубу планували давно, — каже адміністратор Крістіан Кривка. За його словами, для цього підбирали ескізи.
"Ми думали, як краще зробити, аби поєднати ситуацію, яка зараз є в країні, і не відійти від теми спорту, тому вирішили зробити щось таке нейтральне, що буде актуальне щодня. Будуть зображені хлопець та дівчина, котрі займаються спортом, використовуючи патріотичні фони, тобто прапор України. Ми хотіли, щоб людина дивилася і в неї виникало бажання зайнятися спортом", — йдеться у повідомленні.

Скільки витратили на мурал Крістіан Кривка поки не може сказати.
"Кінцеву ціну озвучити не можу, оскільки ця робота ще не закінчена. Ця робота має бути масштабною, бо до цього тут був банер, але він був у 4 рази менший", — розповів адміністратор.
Спортсмени з українською символікою: в Ужгороді з'явиться ще один патріотичний мурал Спортсмени з українською символікою: в Ужгороді з'явиться ще один патріотичний мурал Reviewed by новини on липня 20, 2022 Rating: 5

Острів Зміїний та інші "жести доброї волі"

липня 13, 2022


 Олександр Дугін, якого багато хто чомусь вважає чи не головним радником Путіна і концептуалізатором всього, що відбувається в останні місяці (з російського боку), ще 25 лютого написав в інтернеті фразу, яка не відразу, але саме за минулі півтора тижні стала справжнім хітом: "Нашими взято острів Зміїний. Острів Зміїний у Чорному Морі відіграє ключову роль у сакральній географії, згідно з Василе Ловінеску (Гетикус). Там розташовувалося найдавніше святилище Аполлона. Хто контролює Зміїний, той контролює хід світової історії".


Далі текст мовою оригіналу


Разумеется, Дугин — никакой не главный и не советник Путина. (Когда-то давно, на рубеже веков, он был советником Геннадия Селезнева — тогдашнего спикера Госдумы, а еще его книги о геополитике и евразийстве были популярны среди генералов Генштаба МО РФ и "патриотически" ориентированных российских олигархов.)


Просто дугинская философия смерти и небытия и его тоталитарная политическая теория оказались наиболее точным обоснованием действий Кремля, начиная с 24 февраля. Ведь именно смерть и небытие могут считаться главными целями "специальной военной операции на Украине" — и не только по отношению к Украине и всему цивилизованному миру, но и по отношению к самой России и к российским солдатам тоже.



Но Дугин (который последнюю неделю неловко оправдывался — по поводу управления мировой историей) — сколь бы сильно над ним не потешались, угадал со Змеиным — как измерителем, датчиком, маркером актуальных событий. И всё, происходящее с этим микроскопическим островом-скалой, который по-румынски назывался Шерпилор и где туристы и дайверы до сих пор мечтают отыскать легендарный щит Ахилла, следует рассматривать одновременно в двух измерениях: рациональном военно-аналитическом и метафизическо-иррациональном.



Сначала о том, что очевидно и умопостигаемо: Змеиный, находящийся в 35 км от украинского берега, нужен российской армии затем, чтобы контролировать морские торговые маршруты, по которым обычно вывозится из Одессы и Черноморска (Ильичевска) зерно, а также — чтобы разместить радиолокационную аппаратуру, установки ПВО и ракеты, которыми можно было бы беспрепятственно стрелять по Одессе и окрестностям, т.е. для поддержания полного огневого контроля в акватории и на побережье между Крымом и Одесской областью. (Отчасти эти функции исполнял легендарный ракетный крейсер "Москва", но после отрицательного всплытия он оказался на отрицательной морской высоте — где-то на полдороги от Змеиного до Одессы.)



В случае, если будет поставлена задача штурмовать Бессарабию (южную часть Одесской области), а затем и Молдову, Змеиный мог бы стать важным плацдармом, опорным пунктом и точкой огневой поддержки.


Однако после того, как на вооружении украинской армии появились дальнобойные ракеты и ПЗРК: "HIMARS", "Harpoon", а также гаубица (украинского производства) "Богдана", благодаря чему Украина стала контролировать акваторию на расстоянии порядка 300 км от берега, российская сторона пересмотрела свою тактику и решила, что, пожалуй, она бы могла и дальше удерживать Змеиный в своих руках, но количество бессмысленных жертв с ее стороны будет зашкаливающим и даст повод украинским острословам называть операцию по удержанию украинского острова "Морской Чернобаевкой". "Не витримавши вогню наших артилерійських, ракетних та авіаційних ударів, окупанти залишили острів Зміїний. І низький уклін конструкторам та виробникам української самохідної гаубиці "Богдана", що відіграла важливу роль у звільненні острова. Подяка іноземним партнерам за надані засоби ураження ", — написал Главнокомандующий ЗСУ Валерий Залужный в Телеграм.



"Жестом доброй воли" назвали свой уход с острова ВС РФ рано утром 30 июня — на двух моторных надувных катерах (в пресс-релизе генерала-спикера Конашенкова речь шла о "шаге", но почему-то всем запомнилось о "жесте"). Это пояснялось тем, что РФ не препятствует ООН в усилиях по вывозу украинского зерна из Украины и вовсе не пытается провоцировать мировой голод.


Можно, конечно, рассматривать оставление (бегство, торжественное покидание, "жест", "шаг") Змеиного россиянами (а также обмен пленными — по 144 с каждой стороны) как попытку России смягчить мировое общественное мнение — после удара по Кременчугу 27 июня, где в торговом центре "Амстор" жертвами еще старой советской ракеты Х-22 стало несколько десятков случайно оказавшихся там человек — по этому поводу еще заседал Совбез ООН.



Однако уже в ночь на 1 июля от удара по многоэтажному дому в поселке Сергеевка Белгород-Днестровского района погибло больше 20 человек, а сам дом стал непригодным для жизни. Не исключено, что прицел был по многострадальному железнодорожному мосту в устье Днестровского лимана (это примерно в 6 км от разрушенного дома). Но, видимо, это был еще один "жест доброй воли".


Кстати, в конце марта таким же "жестом" называли и отступление ВС РФ из Киевской, Черниговской и Сумской областей. Тот "жест" тоже выглядел как попытка сохранить боеспособные силы — для их дальнейшей концентрации на Донбассе, но российская дипломатия и тогда говорила о "доброй воле".



Но после "жеста" на Змеином российские Су-30 дважды ударили по острову фосфорными бомбами (из четырех попала одна) — видимо, с целью уничтожить секретную технику, которую невозможно было увезти с собой.


ВСУ обследовали остров и 7 июля установили огромный, видный издалека сине-желтый флаг, что свидетельствует об восстановленном суверенитете Украины. Но Змеиный находится под перекрестным российским и украинским огневым поражением, поэтому пока пограничников там не будет — захватить остров намного легче, чем удержать. Ну а с российской стороны повторный захват и удержание имеют смысл лишь в случае, если ВС РФ приступит к штурму украинской Бессарабии и Молдовы. Или если благодаря контролю над островом можно будет контролировать и вывоз украинского зерна из Одессы. Примечательно, что российское командование приняло решение о "жесте доброй воли" именно после того, как оказалось, что Россия в принципе никак не сможет влиять на вывоз "трофейного" украинского зерна по Черному морю.



Так выглядит история Змеиного последних четырех с половиной месяцев, рассказанная рациональным языком военной аналитики.


Но та же самая история, рассказанная языком таинственных предвестий и знаков, выглядит несколько иначе и охватывает несколько тысячелетий.


Итак, один из первых эпизодов 24 февраля — попытка штурма и попытка обороны этого острова. С подошедшего к Змеиному крейсера "Москва" в мегафон звучит предложение сдаться: обещания карьерного роста в российской армии и жизненной перспективы в "единой большой стране". На что один из пограничников посылает "русский военный корабль" известно куда. Фраза буквально на следующее утро становится главным украинским слоганом, девизом, речовкой, логлайном всего происходящего. Благодаря этой фразе в украинском речевом обиходе последние четыре месяца изысканное употребление нецензурных слов стало вполне цензурным и допустимым. А выпущенная "Укрпочтой" по поводу "русского военного корабля" и острова Змеиного почтовая марка стала абсолютной мировой сенсацией в мире филателии.



В украинской традиционной культуре проклятия, как известно, занимают значительное место и очень часто срабатывают: 13–14 апреля крейсер "Москва" затонул. Но это далеко не вся загадочная чертовщина — в духе Булгакова, Гоголя и украинского "магического реализма".


После установления сине-желтого флага над островом у многих наблюдателей, не только украинских, но также иностранных и даже российских, возникло ощущение, что "бог войны" теперь почти на стороне украинской армии — хоть ею уже после Змеиного и был оставлен Лисичанск, да и на острове решили пока не держать пограничный гарнизон. К сожалению, "военную удачу" и "бога войны" нельзя измерить какими-либо объективными датчиками или удачеметрами — переломы в войне становятся очевидными лишь после победы. Но похоже, что именно остров Змеиный действительно стал главным барометром происходящего.



А ведь упомянутый Дугиным автор книги "Гиперборейская Дакия" Василэ Ловинеску (1905–1984), румынский исследователь "сакральной истории", алхимии и метафизики, действительно считал, что именно Змеиный является важнейшим духовным и священным центром — и не только в Румынии, не только во всём Черноморском регионе, но гораздо шире. Он полагал, что именно древняя Дакия несколько тысячелетий назад стала священным центром гиперборейской традиции, а гиперборейцы переселились из полярной Гипербореи к югу — на территорию между Дунаем и Карпатами, где образовали еще один, вторичный по отношению к северному, сакральный центр — предшественника современной Румынии.



Именно в этом регионе, считал Ловинеску, находился Центр Мира, духовный полюс, подобный Острову блаженных из греческой мифологии — то самое место, где Земля общается с Небом. Зона "сакральной территории" имела почти круглую форму и была отделена от "профанного" мира Дунаем, Тисой и Днестром. Три реки считались тремя "энергетическими" центрами. А "святость" и "духовность" этого региона связаны с простирающейся от Альп до Китая 45-й параллелью (кстати, географические координаты Змеиного: 45°15′18″ с ш. 30°12′15″ в.д.).



Ну и если обратить внимание на форму, конфигурацию Змеиного, можно заметить, что этот небольшой скальный остров площадью 200 га похож на уменьшенную копию еще одного украинского проблемного региона — но полуострова. И пока что происходящее со Змеиным и на Змеином очень напоминает происходящее на этом полуострове. Но тоже — в уменьшенном временном масштабе: всё, что на острове произошло за месяцы и недели, на полуострове длится годы. А вот финал вырисовывается идентичный: еще один большой российский "жест доброй воли". Кстати, в предыдущий раз Россия (точнее, Российская империя) утратила контроль над Змеиным в 1856 году — после проигрыша в Крымской войне.


Забавные совпадения.

Острів Зміїний та інші "жести доброї волі" Острів Зміїний та інші "жести доброї волі" Reviewed by новини on липня 13, 2022 Rating: 5
На платформі Blogger.