Кримська платформа: чого чекають українці

 

За кілька днів вже розпочне роботу Кримська платформа. 23 серпня в Києві на установчу сесію зберуться президенти, прем’єр-міністри, міністри закордонних справ, міністри оборони, голови парламентів та депутати з більш ніж 40 країн світу. Крім того, готовність долучитися до Кримської платформи заявили 180 експертів із 33 країн.

Під час панельних дискусій, крім міжнародної політики невизнання тимчасової окупації, планується обговорити мілітаризацію Азово-Чорноморського регіону, відновлення прав кримськотатарського народу та шляхи реінтеграції Криму через права людини.

Серед заявлених цілей: повернення питання деокупації та реінтеграції Криму до міжнародного порядку денного; посилення міжнародного реагування на численні порушення прав людей Росією в Криму; посилення безпеки у чорноморському регіоні та подолання екологічних і економічних наслідків окупації Криму.

Іншими словами мова йде про політичну, військово-технічну та економічну реакцію світу на протиправні дії Росії. І тут можна зауважити, що санкції і без того послаблюють російську економіку, але ж країна-окупант, чомусь, не поспішає залишати півострів. Відсутність миттєвого результату тут наводиться у якості доказу марності зусиль.

Варто зазначити, що деокупація – це не тільки результат, а й процес. 

Звільненню територій має передувати: розбудова армії, спецслужб, вдосконалення процедури покарання злочинців, а також налагодження взаємодії з українськими громадянами, що залишилися в окупації.

Крім того, одним з найважливіших факторів, який потрібен для повернення України в Крим, є впровадження дієвих механізмів співпраці з представницькими органами корінного кримськотатарського народу, гарантування його колективних прав та програм відродження після двох сторіч винищення. Все це потребує законодавчих змін, які і визначатимуть якою буде Україна на момент деокупації.

Цінність ініціативи провести Кримську платформу полягає не тільки в широкій представленості її учасників. Вона в тому, що саме запускає роботу постійно діючого майданчика, де випрацюються  та впроваджуються конкретні рішення, що зрештою призведуть до деокупації Криму.

Будь-які кроки, що зумовлені прагненням до звільнення своєї території будуть укріплювати у свідомості людей принципи цілісності української держави та зміцнювати її військові спроможності.

Готовність держави захищати свій суверенітет і територіальну цілісність є свідченням державницької зрілості, а також підтвердженням права та спроможності бути повноцінним членом світової спільноти. Тому прагнення повернути втрачені території слід вважати цілком природним, оскільки йдеться не лише про політику та економіку, а й про престиж держави на міжнародній арені, про національну честь і гідність", – говориться в аналітичній доповіді "Донбас і Крим: ціна повернення" Національного інституту стратегічних досліджень.

Історія знає чимало як успішних, так і невдалих спроб відновити територіальну цілісність.

Німеччина, до прикладу, спочатку втратила частину земель в результаті поразки у Другій Світовій війні, а потім дочекалася мирного об'єднання через поразку СРСР у Холодній війни.

А Хорватія попри те, що звільнила свої землі силою, у процесі їх реінтеграції співпрацювала з ООН та спиралася на свої міжнародні зобов'язання. 

Яким би не був сценарій деокупації: військовим чи політичним, остаточне рішення завжди закріплюється за столом перемовин. Це відбувається або в рамках повернення до існуючого міжнародного права, або, як це сталося під час Ялтинської конференції, виникає нове право – право переможців. 

Ціллю російської гібридної війни є змусити світ визнати російський статус Криму. Саме тому ініціатива України розпочати міжнародні перемовини по деокупації півострова вже зараз є стратегічно виграшною, адже закріплює курс на відновлення зруйнованого Росією світопорядку.

Це повертає Крим в міжнародний порядок денний в потрібному Україні контексті та ставить хрест на планах Кремля на "Ялту 2:0".

Кримська платформа - це політичний формат-парасолька, який вже об’єднав національні та міжнародні зусилля для просування стратегічного бачення політики щодо Криму, консолідації уваги та ресурсів світової спільноти, забезпечення синергії зусиль на міжурядовому, міжпарламентському та неурядовому рівнях.

Лідерство України тут є ключовим. Цим ми робимо конкретний внесок в систему європейської безпеки та відновлення порядку", – зазначає перша заступниця міністра закордонних справ Еміне Джапарова.

І тут ми підходимо до позитивного ефекту, який маємо на сьогодні. Експерти "Медійна ініціатива за права людини", досліджуючи риторику Кремля щодо Кримської платформи, дійшли до висновку, що вона вже виправдала себе хоча б тому, що чи не вперше в питанні Криму реагує не Україна, а Росія.

З цієї точки зору Кримська платформа вже вдалася, бо мобілізувала міжнародну спільноту на підтримку політики невизнання спроби анексії Криму, змусила саму Україну чіткіше окреслити власну політику щодо Криму та удосконалити законодавство (хоча це ще в процесі, але процес іде), а також змусила Росію реагувати, тобто конвульсивно винаходити відповіді, кожна з яких гірша за попередню", – зазначається у звіті, який було опубліковано ще на початку червня.

Можна довго говорити, якою має бути Кримська платформа і чого варто уникати в її роботі. Але найголовніше, що Кримську платформу підтримують в окупованому Криму.

Довіра до країни, що бореться за звільнення своїх громадян, яка робить все можливе і неможливе для деокупації своїх земель, яка діє, тому що не збирається віддавати своє на поталу загарбнику – ось що має сформувати Кримська платформа.

І тут все буде залежати від наполегливості, з якою Україна буде просувати свої інтереси та від готовності послідовно впроваджувати в життя прийняті рішення.

Це і стане умовою за якої процес деокупації Криму перетвориться на довгоочікуваний результат.

Степан Петрів